press002r

Вибрав я заголовок зовсім не для того, щоб показати якесь знання іншої мови. Просто мені завжди подобався цей аналог нашому «називати речі своїми іменами», що закликає лопату називати саме лопатою, а не, приміром, немеханізованим пристроєм для обробки ґрунту, за його велику конкретність. Переконаний, що саме так треба зробити зараз, після скандального зриву матчу Р. Пономарьов – Г. Каспаров. Матчу, що міг стати, але не став святом шахів. Матчу, від зриву якого не зміцнився імідж України. Можна назвати безліч інших потерпілих, але безсумнівно, що головний з них – сам Руслан. У чому тільки зараз його не звинувачують, вживаючи аж ніяк не приємні порівняння. Дійсно, імовірність, що після усього, що трапилось, шлях на престижні турніри йому буде ускладнений, дуже велика. Навряд чи варто довго пояснювати, що це значить для шахіста. Ось де, упевнений, і треба згадати про недобру роль деяких тренерів і радників Руслана, про тих, хто, незважаючи на численні попередження і просто здоровий глузд, привели шахіста до такої розв'язки.

Уявімо себе на місці Руслана. На 18-річного хлопця, що виріс до того ж зовсім не в столиці, звалилася після здобуття чемпіонського звання безліч проблем, про які ні він, ні його близькі уявлення не мали. А отут ще Празькі угоди. А отут раптова смерть людини, якій безмежно вірив і чиїм порадам звик слідувати – М.М. Пономарьова. Не позаздриш. Хоча ще до відходу з життя наставника починає відбуватися не зовсім зрозуміле. Рвуться відносини не просто зі спонсором, а зі структурою, чий внесок у становлення шахіста важко переоцінити. І не тільки в становлення, адже усі пам'ятають як потужно і кваліфіковано захищало Руслана АТ «Данко» у конфлікті навколо його гри в Лінаресі вже як чемпіона світу. Не дивно, що відчуваючи таку підтримку, Руслан там виступив дуже гідно: зайняв друге місце – а на перше відразу після чемпіонського матчу відкіля взятися силам – і, що не менш важливо, показав бойову й змістовну гру, чим здобув дуже теплий відгук Г. Каспарова. Тут варто згадати і про спочатку досить скептичне ставлення «грандів» до титулу Руслана, і їх можна було зрозуміти: і результати деяких інших чемпіонатів, і скорочений контроль давали підстави для такого, а після Лінареса-2002 уже ніхто в неабиякий силі українця не сумнівався. Хто переконав його розірвати настільки продуктивний союз з АТ «Данко» мені судити важко – у той час я і не припускав, що мені доведеться очолити Українську федерацію, - але думаю, що це зробили люди, які переслідували і якісь свої особисті цілі. На початку травня в Празі проходить великий турнір. Руслан теж запрошений, але розходиться з організаторами з якихось питань і в Прагу не їде. Безумовно, це його право, але як можна було робити таке, якщо саме під час цього турніру шаховий бомонд обговорює й приймає настільки важливі рішення! Тут, до речі, лежить і початок великої неправди, що вивергається деякими членами «команди» Руслана, які стверджують, що того в Прагу не запрошували, тим самим образивши його.

Але, як би там не було, Празькі угоди приймаються й повинні затверджуватися Конгресом ФІДЕ, наміченим на початок листопада. Усі розуміють важливість майбутніх рішень і те, що чемпіон світу повинний виробити своє до них ставлення. Наприкінці літа – початку осені, зустрічаючись з Русланом у Києві між його пересадками з одного виду транспорту на інший вже як Президент ФШУ я говорив із ним і про це, і про те, що, на мою думку, ймовірність затвердження угод – стовідсоткова, і саме тому нам дуже бажано спільно виробити лінію поведінки, а для цього просив чемпіона світу вибрати час для більш тривалого спілкування. На жаль, зробити це йому не вдалося, що додавало занепокоєння і мені, і іншим членам керівництва ФШУ, Яким же був мій подив, коли вже в Бледі я довідався від співробітників ФІДЕ, що Руслан офіційно довірив представляти свої інтереси С. Данаїлову. Але емоції убік, чемпіон світу, як самостійна фігура, має на це право. Не буду довго зупинятися на тім, що Генасамблея набагато тепліше зустріла особистий виступ Г.Каспарова, ніж оголошення С.Данаїловим позиції нашого шахіста, що, як я і припускав, Празькі угоди були «на ура» затверджені. Кілька разів, розмовляючи в Бледі із С.Данаїловым ,я нагадував, що допомога Русланові з боку нашої Федерації буде ефективною лише за умови повного обміну між нами інформацією, залишив йому усі свої телефони і e-mail. З його боку заперечень не було.

Ішли дні, тижні. Розуміючи неминучість конфіденційності в усьому, що пов'язано з підготовкою Руслана до матчу, ми задовольнялися скупою інформацією, що усе йде за планом, а повна відсутність пошти від С.Данаїлова сприймалося у тому ж дусі. І раптом, 3 січня вже цього року дзвонить мені гросмейстер Д.Комаров і повідомляє про загрозу дискваліфікації, що нависла над чемпіоном. Згаданий шахіст - раніше оглядач однієї з найбільш тиражних українських газет і автор не одного матеріалу з претензіями до АТ «Данко» - на той час став тренером Руслана. Нічого зрозумілого на моє природне обурення, чому ж дотепер не інформована ФШУ, відповісти він не зміг. Виявилося, що вже досить довго – і в таємниці від ФШУ – між командою Руслана і виконавчою дирекцією ФІДЕ йшла переписка щодо умов проведення матчу Пономарьов – Каспаров, угоди по деяких пунктах досягти не вдалося, і Русланові стали загрожувати заміною. Я негайно послав виконавчому директору ФІДЕ Э.Омуку факс, де сказав, що ФШУ глибоко цим стурбована. 5 січня мені додому подзвонив гросмейстер З.Азмайпарашвілі – як член комісії з вироблення умов проведення матчів – і повторив претензії до Руслана. Я відповів, що ФШУ вважає їх некоректними, що перш ніж висувати їх слід відбутися засіданню Президентської ради ФІДЕ, уповноваженій рішенням Генасамблеї затвердити згадані умови. Через деякий час нарешті подзвонив і С.Данаїлов, якому я повторив те ж. Думаю, що наші аргументи вплинули, хоча обстановка продовжувала розпалюватися: Руслан у відкритому листі до Президента ФІДЕ привів свої аргументи, у листі-відповіді Е.Омуку їх спростовував. До речі, саме в ці дні я одержав e-mail від Д.Комарова: «дуже велике спасибі за підтримку». Листувалися ми в такий спосіб тому, що знаходився він тоді разом з Русланом на турнірі у Вейк-ан-Зеє, про спортивні результати якого ми ще поговоримо. Прекрасно розуміючи вже тоді, що справи можуть зайти у безвихідь, я запропонував організувати особисту зустріч К.Ілюмжинова з Русланом, тому, що тільки так можна було зняти й розбіжності, й просто непорозуміння, що нагромадилися. Ідея не була відкинута, але через низку причин відбулася в Москві тільки 12 лютого.

Але на той час вітри в таборі Руслана перемінилися. Чиїсь нерозумні голови захопила досить нісенітна – оцінка ця зараз звучить вже і з вуст деяких його радників – ідея судитися з ФІДЕ. Я відразу ж категорично висловився проти - і не стільки через підтримку інтересів ФІДЕ, а не Руслана, у чому мене відразу ж дехто почав оскаженіло обвинувачувати. Просто я чітко усвідомлював усю юридичну безперспективність цієї витівки. Зустрівшись з Русланом, я виклав йому і це, і своє бачення майбутнього, знову виходячи зі стовідсоткової впевненості в тім, що Президентська Рада затвердить умови матчу в запропонованій їй редакції, а тому в Руслана небагатий вибір варіантів. Можна категорично відмовитися від запропонованого, і це буде чіткою позицією, хоча навряд чи вона зустріне серйозне схвалення, тому що буде суперечити заявленої у Бледі. Можна підтвердити згоду на матч, але визначити для себе два-три принципових моменти і, скориставшись майбутньою зустріччю, переконати у своїй правоті К.Ілюмжинова. Зустріч відбулася. Зізнаюся, що я – усе-таки людина, що побачила на своєму віці багато чого, - просто не очікував потоку брехні, що дотепер вивергається деякими членами почету Руслана відносно і її ходу, і її результатів.

Послухати їх, так молодого і недосвідченого хлопця навмисно протримали до ночі в приймальні, викручуючи руки, змусили підписати невигідний для себе документ, і при цьому не те, що за потурання, а навіть за моєї співучасті. До речі, після того, як у згаданій мною газеті були опубліковані такі версії, я був змушений в особистій зустрічі з головним редактором пролити правду на те, що відбувалося, і я дуже йому вдячний за те, що видання перестало бути рупором однієї, і не зовсім правдивої точки зору. На жаль, останні матеріали знову стали цим грішити. З усією відповідальністю говорю, що лютнева зустріч пройшла доброзичливо, і прощаючись пізно вночі – чи рано вранці – ми гадали, що попрацювали з користю. Розходилися ж так пізно просто тому, що з метеоумов К.Ілюмжинов зміг прилетіти тільки пізно ввечері, а Руслан, до речі, увесь цей час був у готелі. Здавалося, досягнуто взаєморозуміння, домовилися: щоб краще були захищені інтереси Руслана, я запрошений на майбутнє засідання Президентської Ради. Проходить доба і піднімається несамовитий лемент із приводу підписаної Декларації. Не гидують нічим, критикується навіть той її пункт, згідно якому розгляд конкретних деталей контракту відбудеться після чергового турніру в Лінаресі. Але ж цей пункт записаний був з моєї ініціативи, щоб ніщо не відволікало Руслана від гри в турнірі. Уже з цієї історії видно, що вже тоді деякі радники чемпіона взяли приціл на монополізацію впливу на нього, нав'язуючи йому тільки свої плани, ізолюючи від спілкування з людьми, що мають іншу точку зору. А як інакше розцінити те, що після такої обробки Руслан ухилився від зустрічі зі мною перед Президентською Радою, зустрічі, на якій я пропонував уточнити останні деталі перед затвердженням умов матчу, Природно, на те засідання я не поїхав. Але на ньому, як і на інших, де розглядалися умови матчу, не було нікого з помічників чемпіона. І чи не тут початок лінії на його зрив?

Перебільшую? А як розцінити всі наступні події, ланцюг усе нових й нових вимог, серед яких є і настільки нерозумні на кшталт того, що Руслан збереже звання чемпіона навіть у випадку поразки, поки не закінчиться весь цикл. До речі, радники Руслана зараз заявляють, що такої вимоги не було. На що люди розраховують? Адже документи залишилися. Утім, і сама ця вимога, і незграбні спроби заперечувати її висування якомога краще говорять про рівень людей, які привели хлопця до того, що трапилося. І не роби ФІДЕ у свою чергу помилок, що давало їм які-ніякі козирі, усе стало б ясно набагато раніш.
Не виключаю, що галас навколо умов контракту, “підступів” ФІДЕ мав ще одну мету: відвернути увагу від сумного факту – різкого погіршення і результатів, і якості гри Руслана. Давно пройшов неминучий період спаду після завоювання вершини, пора було підтверджувати своє право на високе звання, а справи йшли відверто погано. Виходить, що нинішні наставники чемпіона виявилися неспроможними й у чисто професійному плані. От повідомлення Д.Комарова з Вейк-ан-Зеє, де Руслан програв 5(!) партій: «хлопець грає нові для себе позиції, і як би він не зіграв, у нього права чемпіона світу». І невтямки міжнародному гросмейстеру, як шаховий світ сприймає такого чемпіона. І невідомо його тренеру, що нові позиції бажано все-таки спочатку награти в тренувальних партіях. І невже не розуміли люди, що висували від імені Руслана все нові й нові вимоги, що вимагали стосовно нього усе більшого і більшого пієтету, як, на тлі найчастіше просто провальних результатів, поставиться до цього шаховий світ?

Я вже сказав, що функціонери ФІДЕ діяли теж не завжди чітко в цій історії, що не додала їй авторитету. Я упевнений, що багато чого потрібно – й можна – поліпшити в її діяльності. Проте треба розуміти, як у рамках Статуту міжнародної громадської організації це можна зробити, що насамперед треба домогтися того, щоб твої ідеї розділяло світове шахове співтовариство, а не істерикою. Ну як розцінити «геніальну здогадку» одного з радників чемпіона, висловлену їм у листі до одного з українських державних мужів, що ФІДЕ має два варіанти контракту на матч: один, вигідний, для Каспарова, а інший – для Пономарьова. Схиляюся до того, що реакція члена Президентської Ради, який довідався про це, була правильною. А полягала вона в короткому слові: «stupid»! Знову: чи це знову ланка лінії на зрив матчу, чи те, що позначає наведене вище слово, але в будь-якому випадку недобре. Можна сказати й у загальному плані, що певні протиріччя між гравцями й чиновниками неминучі й природні, але використовувати їх треба для удосконалювання, а не для заходу до безвиході.

Скажу відверто: можна було б усього цього і не писати, адже шаховий світ практично одностайний в оцінках того, що відбулося, а всі спроби винуватців, не гидуючи нічим, перекласти відповідальність на інших тільки підтверджують стародавню істину про того, хто голосніше усіх волає: «Хапайте злодія!». Тут усе ясно. А от що далі буде з Русланом? Повторюю, що він у цій історії постраждав більше усіх. І нам дуже не хочеться, щоб ситуація, що виникла, вплинула б на його запрошення в елітні турніри, як не раз відбувалося з іншими шахістами. Та й це можна було б не писати, і так ясно. Якби не події буквально останніх днів, зовсім абсурдні.

Українська федерація запросила Руслана, чи зможе він зіграти за збірну країни на першості Європи, що відбудеться у жовтні в Болгарії, і відповідь була отримана негайно, але не від Руслана, а від С.Данаїлова. І справа не в тім, що зажадані більш комфортні умови, ніж для інших членів команди. Це можна обговорювати, хоча колеги, з якими я встиг порадитися, відразу згадали аж надто блідий виступ його на останній Олімпіаді і говорять, що з урахуванням цього Руслан міг би використати турнір для своєї реабілітації й без усяких умов. Погано те, що С.Данаїлов вимагає припинити спроби спілкування з Русланом, а звертатися тільки до нього, як менеджера. Ми вважаємо неприйнятним питання виступу за збірну країни її штатного члена обговорювати з громадянином іншої держави й очікуємо реакції Держкомспорту, з яким чемпіон має офіційний контракт, що зобов'язує його, до речі, без усяких умов грати за збірну. Але не це головне. Набагато більше нас хвилює інше: що з Русланом? Чи читав він наше звернення, чи ні? Чи розуміє він складність свого нинішнього становища, якого цілком міг би уникнути, не дотримуючись рад «доброзичливців», що оточили його? Чи розуміє він, що повинен зробити, щоб повернутися на пік своїх шахових досягнень? І відповіді на ці питання українські шахісти, що вірять у його талант, хочуть почути від самого Р.Пономарьова.